Спуск із перевалу – іноді складніший процес, ніж підйом на нього. В певний момент із Кібіши Східного довелося скидати метрів 200 сипухою на складному схилі. Ідеш обережно, боячись спустити на колегу нижче каменюку. Моментами думаєш, що пройшов би скорше те все сам, по прямій, але нарізаєш зі всіма серпантинні кільця на спуску.

Рельєф після спуску.

Після кількох годин напрягу на коліна іти горизонтально – то подарунок. Ще й нагода пройтися самому, з годину, вирвавшись поперед команди.  А внизу – знову зустріч з прикордонниками, які дозволяють написати СМСку додому – зв’язку в нас досі нема. Після “Гаумарджос Сакартвело” особливо розквітають. В басейні прикордонників (і таке в них є) плаває кавун. Думаю, стільки фантазій під час походу ніщо більше не викликало. Ну, не склалося.

Коники.

Далі – перехід під перевал Чаухі. Дорогою зустрічаємо групу з Чернівців. Перші туристи за чотири дні. Стаємо на ночівлю якраз проти наступного блокпоста прикордонників. Цікаво, що навіть у такій глушині в них стоїть біотуалет.

Місце ночівлі перед Чаухі.

Квіточка.

Підйом на Чаухі – вперше із Казбеком на горизонті. Для мене він був головним орієнтиром у подорожі. Бачиш Казбек – жваво ідеш вперед, хоч він мав з’явитися у нас днів за 10.

Перевал Чаухі став новим досвідом у поході. Якщо до цього бачили лише прикордонників та одну групу з України, то пізніше “розверзлися хляби небесні”. Спочатку, на перевалі, стріли трьох грузинів, які вирішили обійти всю Грузію. Далі – французи,  білоруска з австралійцем. Народ валив на перевал (3338) невпинно. Польською цього дня говорив частіше, ніж за увесь попередній рік. З одним хлопцем зачепився за тему трекінгових палиць. Тринділи хвилин 10 англійською, поки він не сказав, що з України. Далі – радісний регіт команди. 

Гора Чаухі.

Чаухі (3842) – вершина, яку бачили потім з усіх наступних високих похідних точок. Людей – як під Говерлою перед вихідними. Усі ідуть догори із села Джута: словаки, чехи, французи, німці, австралійці, православні etc. В самому селі – хоч вовком вий. Пару дорогих кафешок-ресторанів, кілька хатніх точок з продажу вина – це все. Жодного магазина в звичному для нас значенні. І натовпи туристів, які готові все розкупити.

Спуск в Джуту.

Уже в Джуті зустріли групу Богдана Куряшова, у якого, в результаті, ненавмисно “потягнули” трекпалки, коли швидко вантажились у машину. Вирішили, що на перевал Нарвані Хибний іти не будемо, а переїдемо ближче до наступних перевалів – Хорісара та Есі Високого. Класно дивитися, як швидко долається не найкраща дорога, яку мав іти пішки.

Перше використання нової мотузки – “Змійки”.

Кобі. Далі буде…